Наукова міжнародно-практична конференція «Пропаганда та єврейське питання в ЗМІ на окупованій нацистами території України, 1941-1944”
21-22 лютого 2006 года в Києві Український Центр вивчення історії Голокосту провів міжнародну науково-практичну конференцію “Пропаганда та “єврейське питання” в ЗМІ на окупованій нацистами території України, 1941-1944”.
Конференцію було проведено в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.
Конференція стосувалася наступних питань. До якої міри газети можуть слугувати історичним
джерелом подій Голокосту – масового знищення євреїв під час Другої світової війни? Наскільки у ЗМІ було відображено реальні процеси - пограбування єврейської громади, економічна експлуатація, збір євреїв, їхнє винищення, виявлення тих хто переховувався? До якої міри ці ЗМІ мали виконувати роль додаткового інструменту в арсеналі винищення? Чи сприяла ця пропаганда тому, що в рішучий момент перед євреями зачинялися двері їхніх вчорашніх сусідів? Яким чином формувалася антисемітська доктрина, що її було реалізовано на сторінках періодичних видань? Яку роль в цьому процесі грали ідеологічні запозичення з нацистських пропагандистських установ, а який внесок зробили від себе місцеві журналісти, які працювали в окупаційних ЗМІ? В чому були регіональні особливості організації та провадження пропагандистської активності? Для чого антисемітська пропаганда – інтенсивна й регулярна – тривала під час всього окупаційного періоду, незважаючи на те, що в багатьох регіонах України євреїв було швидко винищено? Нарешті, якою була ефективність пропагандистських зусиль та ступінь впливу антиєврейських інформаційних потоків на інше населення?
Доповіді професора Бориса Чернякова (Київ), к.і.н. Владислава Гриневича (Київ), доктора Карела Беркгофа (Амстердам), Івана Дерейко (Київ), професора Станіслава Кульчицького (Київ), в сесії конференції “Ідеологічні засади пропаганди окупаційного періоду та її зв’язок з міжнаціональними відносинами та “єврейським питанням” на теренах України” викликали жваву дискусію. Професор Б. Черняков розповів про важкі й досі невивчені аспекти досліджень в цій галузі. Особливо багато проблем маємо в досі закритих архівах СБУ, так само й у вивезенні з України частини тих окупаційних видань. Б. Черняков також наголосив на важливому тезисі, що починати дослідження окупаційної преси є потреба від 1939 року, коли й розпочалася Друга світова війна. В тому ж аспекті пролунала дискусія В. Гриневича та О. Суровцева (Чернівці), стосовно того, чи вважати окупаційною газету “Буковина”, яка виходила румунською мовою. І справді – хіба вторгнення Радянського Союзу в 1940 році було легітимним? Цілком логічним буде вважати румунську газету на території Румунії зовсім не окупаційною. А те, що вона антисемітська, на це вказує дослідження О. Суровцева. В той же час В.Гриневич звернув увагу колег на таке важливе питання, як настрої етнічно українського населення перед війною і вплив подій 1939-41 рр. на морально-психологічний стан мешканців Західної України. Згідно повідомлень НКВС перед війною, селянство Східної України мало антисемітські настрої. Пролунали нові дані про документи, в яких існує постанова, що її було прийнято для Академії наук УРСР – “очистити від інородців” Академію. Цю постанову прийняли радянські органи влади в 1940-41 рр. Крім того, газета “Правда” та інші радянські газети друкували на перших шпальтах промови А. Гітлера і Г. Геббельса в період союзницьких відносин. З точки зору дослідника, ці фактори, й призвели до переваги тезису “жидобільшевизму” в подальшій окупаційній пропаганді. Полемізуючи із В.Гриневичем, професор С.Кульчицький підкреслив, що антисемітизм у західних областях України мав принципово інший характер, ніж в східних, а також мав не стільки політичне, скільки соціально-економічне підгрунтя.
К. Беркгоф окреслив багато проблем, а особливо виділив дослідження на тему впливу антисемітської пропаганди. Наскільки людям треба було пропагандувати, а наскільки вони самі були заражені тим антисемітизмом? Він вказав, що деякі дослідники німецької преси (наприклад, Джеффрі Герф) вказують на те, що завдяки пресі німці вповні розуміли, що відбувається з євреями Німеччини. Таким чином, якщо наші дослідження української преси періоду Голокосту доведуть подібне, ми мусимо витримати доволі жорсткий удар про те, що, можливо, неєврейське населення України вповні усвідомлювало те що “остаточне розв’язання єврейського питання” означало тотальне винищення жінок, дітей і старців. Однак сам дослідник не вважає, що антиєврейська пропаганда вповні успішно виконала свої функції й долучилася до переростання традиційного антисемітизму до «смертоносного».
І. Дерейко розповів про навчання пропагандистів та поліцаїв на спеціальних нацистських семінарах і навіть про їхні екскурсії до Берліну. Він висловив думку, що антисемітська доктрина на певному етапі була головним компонентом у політико-ідеологичній індоктринації української допоміжної поліції. У доповіді А. Фредекінда лунали посилання на роботу М. Царинника “Золочів мовчить”, яка вражає своєю цілковитою відвертістю, і де автор бере на себе завдання вповні вказати на загрозливо мовчання з приводу жахливих єврейських погромів, які в ті часи часто-густо робили зовсім не німці.
Доповіді з регіональної тематики в сессии „Єврейське питання” у рецепції ЗМІ у регіонах України: загальні та особливі риси. Ефективність антиєврейської пропаганди" вражали своєю широтою та уважним розглядом різних боків окупаційної преси. Було також вказано на явних антисемітів зразка А. Любченка чи єпископа Полікарпа Сікорського. На використання німецької листівки, з текстом начебто наказу маршала Г. Жукова про “виселення українців” в пресі сьогодення. Відома дослідниця к.і.н. Фаїна Винокурова (Вінниця) розповіла про те, що іноді у Вінниці тих часів з’являлися антисемітські статті саме перед масовим розстрілом євреїв, та опісля того. Крім того, майже кожна газета “Вінницькі вісті” починалася з доволі антисемітської промови архієпископа Вінниччини. Було розглянуто використання нацистами масових розстрілів у Вінниці радянськими катами. Дослідниця зазначила, що серед вбитих у Вінницькій тюрмі було майже дві з половиною тисячі євреїв, яких радянська влада звинуватила у “троцькізмі”. К.і.н. Максим Гон (Рівне) наголосив на деперсоніфікації жертв як основного підходу до освітлення “єврейського питання” в окупаційній пропаганді, на шпальтах часопису “Волинь” (до речі одного з яскравих в літературному сенсі видань). В цьому методика автора перегукується із висновками відомого британського історика Яна Кершоу, який також визначав “деперсоніфікацію” як головний – й до того ж успішний – засіб боротьби з німецьким єврейством. Крім того, важливою знахідкою, на нашу думку є те, що на сторінках часопису немає згадок про період радянізації 1939-1941 років, який би вповні можна було б використовувати як важливий чинник в антирадянській агітації.
Змістовними і цікавими були також доповіді к.і.н. А. Подольського “Відображення проблематики антиєврейської нацистської пропаганди в сучасній українській і зарубіжній історіографії”; В. Нахмановича (відповідальний секретар Громадського комітету “Бабин Яр”) “Деякі аспекти досліджень ЗМІ часів окупації”; к.і.н. Д. Титаренко (Донецьк) “Організація окупаційної періодичної преси в зоні військової адміністрації”; М. Тяглого (Сімферополь-Київ) “Єврейське питання” та його роль в рецепції кримськотатарської окупаційної газети “Азат Кърым“; А. Гогуна (Берлін) “Проблема ефективності нацистської антирадянської пропаганди та її антисемітського компоненту”. Хоча остання доповідь викликала деякі суттєві зауваження щодо методології автора.
В зв’язку із тим, що конференція є частиною проекту вивчення преси періоду нацистської окупації, співробітник Центру Ю. Смілянська презентувала проект Центру під назвою “Антисемітські доктрини в пропаганді на окупованій Україні: зони військової та цивільної німецької адміністрації, Трансністрія”, де вказала особливості регіональної окупаційної преси. Обговорення її виступу перейшло до “круглого столу”, в якому прийняли участь голова Державного комітету архивів України д.і.н. професор Г. Боряк, а також співробітники Національної біблиотеки України ім. Вернадського. Запропонована до обговорення методика фіксації та аналізу періодичних видань окупаційного періоду і матеріалів у ньому, викликала жваву дискусію, що завершилася додатковим удосконаленням тої моделі, яку напочатку розробили співробітники Центру.
На другому “круглому столі”, котрим було завершено конференцію, обговорювалося широке коло науково-історичних питань, які було розглянуто на конференції. У тих потужних пропагандистських зусиллях, що вони націлювалися окупаційною владою, при допомозі місцевих журналистів - чим були євреї України - “метою” або “засобом”? Чим можливо виміряти ефективність тої пропаганди та яку роль вона грала у “остаточному розв"язанні єврейського питання”? Один з відучих "круглого столу" К. Беркгоф підняв важливе питання: як би ми не вказували на центр антисемітизму в тогочасному Берліні, не можна забувати про власне місцеві “здобутки” тієї пропаганди.
[Програма конференції]
