Нове академічне видання з історії Голокосту в Україні
Spohr, Johannes. Die Ukraine 1943/44. Loyalitäten und Gewalt im Kontext der Kriegswende. Metropol-Verlag, 2021, 558 s. ISBN 978-3-86331-600-6 (Шпор, Йоганнес. Україна у 1943-1944 рр. Лояльності та насильство у контексті переламу війни)
До і під час відступу Вермахту у Другій світовій війні Україна знову стала ареною масового насильства. Починаючи з 1943 року, німецька окупаційна влада, представлена насамперед Райхсміністерством окупованих східних територій (RMfdbO) та органами Райхскомісаріату Україна (РКУ), а також Вермахту, опинилася у багаторівневій кризі. У Генеральній окрузі Житомир німецькі установи та армія почали підготовку для відступу вже навесні 1943 року. До весни 1944 р. підрозділи Вермахту (особливо їх формування безпеки), поліція, СС та СД вдавалися до різних форм масового насильства. У рамках антипартизанської війни («Банденкампф») вони спалювали села, а їхніх мешканців вбивали. Маси людей були депортовані на примусові роботи, а також «евакуйовані». Так звана політика «випаленої землі» призвела до серйозного руйнування економічних об'єктів та індивідуальної власності. Багато заводів було розібрано та пограбовано, так само як товари, продукти та насіння. Соціальні групи, яких націонал-соціалісти переслідували та вбивали після вторгнення до Радянського Союзу, знову опинилися під надзвичайною небезпекою: радянські військовополонені, євреї та партизани. Такі ідеології, як расизм, антисемітизм, антиславізм та антибільшовизм, мотивували солдат діяти до самого кінця окупації. Цивільне населення сільської місцевості особливо постраждало від насильства в пізній період окупації. Матеріальні збитки та людські втрати, завдані німецькою владою, насамперед Вермахтом, давалися взнаки в Українській РСР протягом десятиліть.
У дослідженні також описані різноманітні колективні та індивідуальні реакції жителів центральної України. Помітно, що з весни 1943 року до радянських партизанських формувань приєднуються – з різних мотивів – все більше людей. Перебіг війни став приводом для багатьох повернутися до радянського ідеалу суспільства та довести свою лояльність радянській владі. Повернення місцевого населення до радянської влади, що часто набувало вигляду каяття, у цій роботі описується як ресоветизація.
Водночас спостерігалася і протилежна тенденція: до і під час німецького відступу десятки тисяч приєдналися до Вермахту, аби рушити на захід. З самого початку правління окупанти залучали місцевих мешканців до формувань, що надавали їм підтримку – насамперед допоміжну українську поліцію та «гіві» (добровольців), – і ті були досить ефективними, аж допоки не залишили Україну. Вони спричиняли подальшу поляризацію серед населення, але навряд чи змогли зміцнити його лояльність до окупаційної влади.
