У співпраці з Міжнародним Соломоновим університетом
Ми хочемо привітати українське суспільство з доброю новиною. Відкритий університет Ізраїлю, Міжнародний Соломонів університет переклав українською мовою один з найкращих навчальних посібників з історії Голокосту – “Катастрофа європейського єврейства”. Автори частини 1-2 Дан Міхман і Іхйєам Вайц. Перекладач з івриту на російську, науковий редактор перекладу – д-р Леонід Мацих. Перекладач з російської на українську – Вікторія Левченко. Автори частини 3-4 Д.Міхман та Гідеон Гройф, перекладач українською Таїсія Шаповаленко. Автори частини 5-6 ті самі що й 1-2, а от до перекладачів тут долучився Ігор Козловський. Тритомник видано в НВП “Вирий”. Видання, як це стало вже українською традицією, вийшло без участі нашої держави, а за сприяння The Conference on Jewish material Claims against Germany, та The American Jewish Joint distribution Committee. Значну частину тиражу Міжнародний Соломонів університет передає до Українського Центру вивчення історії Голокосту, від якого посібник отримають українські вчителі.
В зв’язку із тим, що “Катастрофа європейського єврейства” є відомим і добрим посібником ми більш приділимо увагу додаткам до неї.
Передмову до видання написав відомий філософ, академік Мирослав Попович, де доволі цікаво приділив увагу “певним недолікам” розгляду “ідеї антисемітизму” ізраїльськими авторами. Але жодним словом не сказав на українську антисемітську традицію, та й на те, що практично в посібнику немає осібної теми – Голокост на українських землях. Хоча в той же час українці згадуються, особливо в розділах про Треблінку та Собібор.
Цікаві дві післямови. Першу написав В’ячеслав Лихачов (в минулому – старший викладач Соломонова університету). Нам приємно, що серед організацій які займаються викладанням історії Голокосту позначено наш Центр. Також є приємним те, що В.Лихачов цілковито резонно пише про те, що загалом Україна “пішла далеко уперед на відміну від своїх колег із СНД щодо кількості і рівня дослідницьких робіт, ступеня опрацювання й упровадження навчально-методичних програм, різних проектів, пов’язаних із вивченням і викладанням цієї складної теми”. В той же час автор вказує, на “очевидне відставання України... від молодих прибалтійських держав”.
Другу післямову написала Світлана Герус (заступник директора Центрально-Українського фонду історії Голокосту “Ткума”). Її текст більш стосується конкретики праці українського вчителя. Ми б хотіли звернути увагу на такому моменті: “Нерідко вчителям доводилося витримувати й психологічний тиск з боку колег, адміністрації, тому що останні, обтяжені побутовими націоналістичними упередженнями, вбачали в викладачеві людину, яка таким чином пропагує ідеї юдаїзму чи має особистий зиск від єврейських організацій...” Низько кланяємося нашій колезі за ці щирі слова (які нечасто можна почути), що вказують на існуючу проблему українського антисемітизму.
Необхідно зазначити, що поява подібного перекладу відомого посібника допоможе українському суспільству зрозуміти проблеми Голокосту.
