"Голокост в Україні у регіональному і загальнолюдському вимірі"
"ГОЛОКОСТ В УКРАЇНІ У РЕГІОНАЛЬНОМУ І ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКОМУ ВИМІРІ"
Вийшли в світ матеріали Міжнародної наукової конференції "Голокост в Україні у регіональному і загальнолюдському вимірі", яка проходила у Львові у 2003 році. Збірник наукових праць видано Міністерством освіти і науки України, національним університетом "Львівська політехніка", інститутом гуманітарних і соціальних наук, регіональним науково-освітнім центром з вивчення проблем Голокосту, за сприяння Міжнародного центру "Голокост" імені доктора А.Шварца. Відповідальний редактор - професор, доктор філософських наук Р.Я. Мирський.
Треба зазначити, що книжка є неабияким внеском в дослідження проблем Голокосту.
Надто добре було побудовано програму конференції, де наприкінці розглядалася тема "Культура та мистецтво Галичини і Голокост". В цьому розділі розміщено повідомлення про долі галицьких митців, архітекторів, які загинули в Голокості. Таким чином вимальовується новий наратив, який вказує не лише на загибель людей, але й на значні культурні втрати, що їх понесла Галичина і світ.
З іншого боку, в матеріали потрапила частина виступів, яких аж ніяк не можна долучати до наукових праць. Публіцистичний стиль деяких виступів, цілковита притягнутість за вуха контексту Голокосту, коли авторам хочеться говорити про острів Тузла, або про тероризм в сучасному світі, робить ці праці такими, що вони не потрапляють до наукового контексту. Деякі праці написано настільки зарозумілою, псевдонауковою мовою, що вони іноді нагадують роботи 70-их років минулого століття з теми марксизму-ленінізму, в яких не можна було відрити жодної думки, та й навіть сенсу. Наприклад: "Найприскіпливіше історичне дослідження нездатне пояснити сутність цієї унікальної події, втіленої в конкретній практиці нацизму, носії якого змогли екстраполювати події за яких відбувалось формування основ християнської релігії в конкретну площину конфліктної політичної історії ХХ-го століття" А.Гончаренко (Переяслав-Хмельницький). Взагалі незрозуміло, чому панові А.Гончаренку зроблено честь, і надруковано аж два його матеріали, які надто з великою натяжкою можна віднести до наукових. Можливо тому, що пан викладач вдається до щирих висловів тих самих 70-их років, прикладом: "після війни компетентними органами були виявлені…"
Незрозумілим є матеріал В.Середи з якогось напрочуд дивного "відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна". Що то є за такий університет?
Треба зазначити й цілковито ненауковий вислів п.Н.Абрамовича (Чернівці), який пише, що "Німеччина була єдиною країною, в якій не виникло руху Опору". Лишаємо на совісті автора, цю повну нісенітницю.
Але треба вказати на цікаві матеріали Ю.Табака (Москва), Л.Мациха (Київ), В.Ліхачова (Київ). Хоча стосовно п. В.Ліхачова, який відстоює оригінальну концепцію власного бачення витоків Голокосту, хотілося б запитати, що він мав на увазі, висловлюючи тезис: "национализм, который…, вырос на почве еврейского либерализма". Цілком не розуміємо чому лібералізм названо єврейським? Хіба єврейські ліберали надто підтримували національні прагнення різних народів? Чи вони були перші, хто вигадав бажання мати власну державу? Що мається на увазі?
Пан Л.Мацих у власному докладі, як завжди повідомляє дуже цікаві факти - це і публічний протест Бернарда Люстенберга після погрому Кришталевої ночі; звернення берлінського єпископа Конрада фон Прейсінга, а особливо важливого факту в дослідженні проблем Голокосту - про те що радіо Ватикану першим в світі повідомило про масштаби нацистських звірств в Польщі ще в 1940 року. Мало того, автор вказує що те повідомлення було зроблено за вказівкою Папи Пія ХІІ. Також є цікавою думка автора, стосовно того, що Католицька "Церква під проводом Пія ХІІ врятувала більше євреїв від Голокосту, ніж будь яка інша громадська організація, етнічна та релігійна спільнота…"
Треба відмітити дві дуже цікаві роботи, які стосуються педагогічних проблем - пані С.Баханової та пана К.Баханова (Бердянськ).
Для чогось наприкінці книжки перераховано всі можливі й неможливі посади учасників конференції, та надруковане дивне звернення учасників Круглого столу. В цьому зверненні невідомо кому і для чого, перелічені усілякі вимоги і бажання, від "створення при Кабміні комісії для аналізу негативних проявів в сфері міжнаціональних відносин та розробки заходів адекватної протидії" до "підтримати створення в мережі Інтернет сайту "Антиюдофобія"…
Сподіваємося що подібні звернення часів Л.Кучми лишилися в минулому і сучасні гуманітарні науковці України розуміють різницю між вимогами до влади, та закликами до громадськості, або й до самих себе.
Артур Фредекінд
