Danijel Vojak, Bibijana Papo, Alen Tahiri. Stradanje Roma u Nezavisnoj Državi Hrvatskoj 1941–1945. – Biblioteka Studije – Knjiga 24. Institut društvenih znanosti Ivo Pilar i Romsko nacionalno vijeće. – Zagreb, 2015. – 414 s.
У Заґребі (Хорватія) побачило світ нове видання «Страждання ромів у Незалежній Державі Хорватія, 1941–1945». Автори-упорядники Даніель Вояк, Бібіана Папо, Ален Тахірі. Пропонуємо скорочений зміст анотації до видання.
Ця книга була підготовлена в результаті науково-дослідного проекту «Страждання ромів на території Незалежної Держави Хорватія (НДХ) під час Другої світової війни». Дослідження було зосереджено на аналізі змісту доступних архівів, музеїв та інших відповідних джерел. Проект охопив тринадцять архівів, чотири музеї і дві бібліотеки. Упродовж проекту було вивчено близько 200 документів з більш ніж 1000 сторінок, які містять не лише дані про ставлення влади до ромів, а й їхнє повсякденне життя під час війни. Книга складається з трьох великих розділів. Перший включає в себе текст Даніеля Вояка про переслідування ромів в НДХ. Друга частина книги включає в себе добірку документів, що стосуються теми страждань ромів в НДХ. Третя частина книги пропонує бібліографічну добірку робіт по темі антиромської політики у НДХ.
Важливо зазначити, що цигани, яких хорватський письменник Іван Горан Ковачич напередодні Другої світової війни називав «останнім вільним народом», були переслідувані саме через їхню свободу, спосіб життя, культуру, традиції і мову. Негативне сприйняття ромів владою і населенням багатьох європейських країн, в тому числі Хорватії, почасти ґрунтувалося на забобоні, що цигани були «інші». Саме в НДХ цигани вважалися «іншими» і небажаними частинами суспільства, що особливо підкреслювалося у расових законах, які були ухвалені незабаром після того, як усташі прийшли до влади. Влада НДХ вважала ромів такими, що були «паразитами», яких треба було видалити з чистого хорватського расового організму якомога швидше. Спочатку планувалося скласти список ромів влітку 1941 року, аби отримати уявлення про демографічний статус ромського населення і створити основу для розв’язання того, що було названо «циганським питанням». Невдовзі влада відмовилася від ідеї сконцентрувати ромів на певній частині території держави, що було неможливо здійснити через стан війни. Замість цього, через трохи більше ніж рік після приходу до влади, усташі вирішили депортувати циган з усіх частин НДХ в концтабір Ясеновац. Масові депортації було організовано на тлі обіцянок, що роми будуть перевезені в райони, де вони могли б жити і працювати в спокійних умовах. Замість цього, їхнім пунктом призначення був Ясеновац, де більшість були піддані тортурам та вбиті, у той час як меншу частину пощадили, тому що керівництво табору використовувало їх у вбивстві і похованні в'язнів. Проте, вони теж були вбиті на початку 1945 року.
Деяким ромам вдалося уникнути депортації, особливо осілим ромам мусульманського віросповідання, які жили на теренах Боснії і Герцеговини і називалися «білі цигани». Представникам мусульманських інтелектуалів за підтримки ісламської релігійної громади вдалося забезпечити захист цих циган, доводячи, що їх не слід розглядати як ромів через їхній спосіб життя, звичаї і релігію, і що вони є невід'ємною частиною мусульманської громади – а тому, відповідно до державної ідеології НДХ, є частиною хорватського народу. Аби точно визначити, скільки ромів були таким чином врятовані від депортації до Ясеновацу, необхідні додаткові дослідження. Меншій кількості ромів вдалося уникнути депортації і приєднатися до партизанського руху як форми активного опору уряду НДХ. Хоча є небагато даних про участь ромів у партизанських загонах, вони підтверджують, що цигани там були присутні.
Влада усташів використовувала циган не тільки в таборі Ясеновац в якості помічників у вбивствах і похованні жертв, але і як частину системи розвідки. Крім того, було кілька випадків, коли цигани надавали допомогу владі у скоєнні звірств, або там, де цигани виконували певні організаційні завдання (наприклад, купуючи коней для армії). Частина населення НДХ не поділяла позицію уряду щодо ромів, а також активно захищала їх. Є чимало прикладів, коли населення якоїсь громади зверталося до місцевого уряду із проханням до влади захистити або повернути з табору Ясеновац тих циган, які були взяті з їхньої місцевості, тому що вважали тих ромів хорошими і чесними членами їхньої громади. Незначну кількість таких запитів дійсно було задоволено; слід зазначити, що деякі місцеві функціонери НДХ також брали участь у них і тим самим певним чином пручалися політиці центрального уряду щодо ромів.
Ромська громада оговталася від демографічних втрат війни лише понад 60 років потому. Спроба знищити циган Хорватії не увінчалася успіхом, та певну роль, можливо, зіграли в цьому зусилля частини неромського населення. Повоєнні свідчення і повідомлення різних державних та місцевих комітетів з розслідування злочинів війни не зробили значного внеску у підвищення суспільного знання про страждання цієї меншини населення. Цю історію можна описати як «забутий Голокост» – терміном, що використовувався після Другої світової війни в багатьох європейських країнах для позначення долі ромів. Одна з цілей цієї публікації – зробити крок вперед до кращого розуміння страждань ромів в НДХ на основі наукової аргументації з використанням архівних та інших джерел. Ідея полягає в тому, щоб заохотити дискусії серед широкої громадськості і в науковому співтоваристві, і одночасно зрозуміти, що страждання ромів не можна забувати.
Докладніше про зміст книги хорватською див.тут
