Титаренко, Дмитро. Культурні процеси в Україні у роки нацистської окупації (зона військової адміністрації). – Львів-Донецьк, 2014. – 442 с.
У монографії на широкій документальній базі з вітчизняних та зарубіжних архівів охарактеризовано сутність та особливості культурних процесів в період нацистської окупації на території тих областей України, що входили до зони військової адміністрації. Визначено специфіку реалізації культурної політики, вплив на неї різних політичних акторів, розглянуто основні інституційні та позаінстуційні прояви культурного життя місцевого населення. За радянських часів публічна культура пам’яті та історіографія були сфокусовані на злочинах нацистів, підпільній та партизанській боротьбі, економічній експлуатації окупованих теренів. Така ситуація зумовлювала однобічність аналізу складних тогочасних процесів. Периферійними проблемами та табуйованими темами були стратегії виживання людей або знищення культурних цінностей ще напередодні окупації, тощо. Лише з 90-х рр. ХХ ст. у зв’язку з деідеологізацією історичної науки у дослідників з’явилася можливість висунути нові концептуальні положення, пов’язані передусім із формуванням антропоцентричного підходу, що поставив на порядок денний життя, побут, емоції пересічної людини, а також із намаганням пояснити вчинки всіх політичних акторів, що діяли на арені окупованої України.
Як зазначає автор, параметри культурного життя (з огляду як на його довоєнний стан, так і на колонізаторську сутність окупаційного режиму) не відповідали духовним запитам місцевого населення. Втім, культурні процеси на окупованій території можна вважати певним соціокультурним феноменом. Якою мірою прояви культурного життя під час окупації були обумовлені активною громадянською позицією місцевої інтелігенції, а якою прагненням військових відволікти населення від проблем жорстокої повсякденності? В яких формах відбувалася адаптація пересічної людини до принципово нових та надзвичайно складних умов життя? Якою мірою діяльність культурних установ відповідала інтересам місцевого населення, а якою – створювала сприятливі умови для відпочинку військовослужбовців Вермахту? Чим були зумовлені спроби відкриття ряду навчальних закладів? Чи вдалося членам ОУН шляхом своєї культурно-просвітньої діяльності створити базу для сприйняття ідеологем націоналізму? Такі питання обговорюються у книзі. Водночас автор наголошує, що сьогодні «питання культурного життя населення України мають і чимале суспільно-політичне значення, оскільки вони пов’язані також з поведінковими моделями людини за доби тоталітаризму, чинниками лояльності до влади, межами конформності, можливостями духовного опору та морально-ціннісними пріоритетами».
